26 січня – 135 років з Дня народження Михайла Тележинського – культурно-релігійного діяча часів «Волинського ренесансу». З цієї нагоди пропонуємо музикознавчу статтю, що надруковано в матеріалах V Всеукраїнської науково-практичної конференції «Хорове мистецтво України. Історія та персоналії». Матеріали підготували викладач Ольга Редько та учень Дорош Максим.

Українська музична культура першої половини XX ст., після складних політичних та соціально-економічних катаклізмів розвивалась у складних умовах. Тогочасна інтелігенція об’єдналась навколо мистецьких товариств, що сприяли культурно-освітній роботі. Цей період дістав назву «Волинський ренесанс». Серед яскравих представників творчої інтелігенції – Михайло Тележинський – священник, композитор, диригент, громадський діяч (фото1). Відомості про життєвий і творчий шлях цього подвижника культурного відродження мало відомі широкому мистецькому загалу.

Дослідження проводили відомі музикознавці Петро Шиманський, Галина Малеончук, Людомир Філоненко. Мета даної роботи – висвітлити різні аспекти діяльності цього культурно-релігійного діяча з наголосом на його здобутки як хормейстера і популяризація його творів.

Михайло Теодорович Тележинський народився в 1886 році в селі Булаї Бердичівського повіту Волинської губернії (за тогочасним адміністративним поділом) (фото 2) в сім’ї православного священника. Музичну освіту та навики диригування митець отримав в Києво-Подільському духовному училищі і в Київській духовній семінарії під керівництвом Олександра Кошиця. «Завдяки йому, - як зазначає професор Петро Шиманський, - Михайло Тележинський не лише здобув освіту і оволодів професійною технікою, а й усвідомив своє диригентське покликання. Можна сказати, що він був диригентом від природи». Мав активну громадянську позицію. Стає членом Центральної ради УНР третього складу. Великий вплив на митця мало спілкування з Кирилом Стеценком. Від літа 1918 року він співає у Першому Українському національному хорі в Києві, стає одним з провідних диригентів цього колективу, а згодом в Республіканській капелі, з якою здійснив велике концертне турне від півдня України на Кам’янець-Подільський, згодом до Галичини, Чехо-Словаччини і Тернополя. Втративши постійну роботу (через нестабільність і воєнні дії), певний час разом з Кирилом Стеценком подорожував потягом. Про спільний побут ділиться спогадами у статті «Український композитор Кирило Стеценко (до історії української пісні)», що був надрукований в газеті «Українська нива», що виходила у Варшаві. «У той час УНР була на колесах. Також (нещаслива її доля!) мандрувала по Україні…Живемо разом «на колесах» в одному купе 2-ї класи. Ходимо в ліс, блукаємо по полях, розглядаємо німецько-австріяцькі шанці… По обіді бувало, співаємо або слухаємо,…чи до купе студіювати теорію музики, гармонію, контрапункт, інструментовку. Думали навіть заснувати для «фаховців» маленьку консерваторію. Не достачало лише музичного інструмента».

Улітку 1919 року Михайло Тележинський з сім’єю оселяється у місті Володимир на Волині, де швидко вливається у мистецьке життя. Активно працює як художній керівник музично-театральної секції в місцевій «Просвіті», організовує хор «Замочок»(1922р.), публікує в Станіславському видавництві «Ліра» «Збірник пісень і забав для дітей», до котрого ввійшли його твори і Кирила Стеценка. Збірник користувався неабияким попитом (фото 4). В 1929 році він приймає пропозицію зайняти посаду регента хору Луцького Чесно-хресного братства. Активно працює в Луцькій повітовій «Просвіті». В концертному репертуарі колективів цього громадського об’єднання поміж творів Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, Станіслава Людкевича були і твори Михайла Тележинського. Співпрацював як журналіст з газетою «Українська нива», де роком раніше опублікував вже згадану раніше статтю про Кирила Стеценка та глибоку музикознавчу роботу про Миколу Леонтовича, з яким був особисто знайомий (фото 5).

Осередком музичного життя в 1930-х роках був клуб «Рідна хата»(фото 6). При клубі діяв хор, диригентом якого став Михайло Тележинський. Вперше колектив виступив на «Святі української пісні» 10 листопада 1929 року. В програмі – реферат Михайла Тележинського «Історія української пісні» та виступи хору (фото 7). Визначною подією культурного життя Волині стало проведення на базі клубу в лютому 1930 року диригентських курсів інсценізації народної пісні. На курсах були присутні 48 диригентів та 35 приватних осіб. Михайло Тележинський читав частину лекцій. Хор клубу разом з оркестром Волинського українського театру здійснив постановку опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та музичної комедії В. Блодека «У криниці».

В 1934 році видав збірник волинських народних пісень для мішаних хорів (фото 8). У ньому вміщено такі пісні як «Ой чиї це воли», «Через Дунай кладочка», «Ой п’яна, я п’яна», «Гей ішли воли із-за гори», «Кучерявий Марку, щось маю сказати», «Бідна моя головонька», «Ой ти знав, нащо брав міщанку з міста», «Ой іду, йду, йду», колядки.

Михайло Тележинський написав цілу низку робіт стосовно ролі української пісні в історії народу, указуючи, що «кожний нарід пізнаємо в тому, що він утворив. Явища його культурного життя в проявах його творчого духу – це той матеріал, що дає нам змогу з’ясувати собі, - що то за нарід, чим багатий він, і чи є в нього самостійне культурне існування. Своєю культурою народ виявляє своє національне обличчя, себто, чим відрізняється він від інших народів». Його перу належать і музичні замітки: до річниці – смерті Миколи Лисенка «Катерина – опера Миколи Аркаса». Загалом Михайло Тележинський зробив більш як 40 обробок народних пісень, цикл солоспівів «Айстри», тривають пошуки загубленої дитячої опери «Дід Мороз».

У 1936 році Михайло Тележинський приймає сан священика та стає настоятелем Василівського храму у Володимирі. Опікується хором, впорядковує та видає збірку «Церковні співи на мішаний хор»(фото 9,).

В 1939 році композитор зазнає утисків з боку радянської влади, був розстріляний НКВС «при спробі до втечі під час конвоювання до табору», за іншими даними – помер у Володимирській в’язниці 1940 року.

Без перебільшення Михайла Тележинського можна назвати лідером музичного життя регіону, оскільки він був не тільки провідним волинським композитором, але й найавторитетнішим хоровим диригентом, публіцистом, викладачем диригентських курсів.

Сподіваємось, що ця стаття буде цікавою дослідникам музичної історії, а твори розширять репертуар українських хорів.